Історія 557

Моя кредитна історія – Торопа Олександра Олександровича, розпочалася у 2018 році, відколи, я переїхав до Києва для навчання. На той момент мені було 17 років. Я вступив на спеціальність “верстатник деревообробних верстатів”, що дозволяло поєднувати навчання з практикою. Під час цього періоду я зустрів своє перше кохання.

Узимку 2020 року, після отримання першого диплома, я влаштувався на фірму з виготовлення меблів. Тоді ж у мене з’явився перший кредитний ліміт у ПриватБанку на суму 2000 грн. Це було зручно, адже у разі затримки зарплати я міг скористатися кредитом, а потім погасити його. На той момент я отримував 12 тисяч гривень, із яких 2000 йшли на гуртожиток, частина на допомогу батькам, які жили в селі та потребували підтримки для виховання моєї молодшої сестри.

Влітку 2020 року мене офіційно працевлаштували, і кредитний ліміт збільшився до 5000 грн. Восени я вступив на спеціальність “інженер-технолог” і паралельно працював, часто недосипаючи, адже фінансові витрати зростали. Восени моя дівчина завагітніла, і питання житла стало ще більш актуальним, адже вона була сиротою. Моя зарплата зменшилася до 10 тисяч гривень, і я отримав ще один кредитний ліміт у Монобанку на 2000 грн.

20 липня 2021 року у мене народилася донька. Ми вирішили, що поки я продовжую навчання, дівчина з дитиною житимуть у моїх батьків у Вінницькій області. Ці кредити стали незамінними, адже потрібно було забезпечувати дитину всім необхідним. У листопаді дівчина переїхала до Києва на квартиру, яка частково їй належала. Через побутові труднощі, зокрема антисанітарію та конфлікти, наші стосунки погіршилися, і у січні 2022 року ми розійшлися. Я взяв на себе повну відповідальність за дитину.

Початок повномасштабної війни у лютому 2022 року лише погіршив ситуацію: я втратив роботу, а мої батьки теж зіткнулися з фінансовими труднощами. Весною 2022 року я вперше звернувся до мікрофінансових організацій (далі – МФО), адже кредитні ліміти було вичерпано.

Згодом, у травні, мені вдалося повернутися до роботи, і я почав поступово виплачувати борги. Але нові виклики не змусили чекати: затримки зарплати, додаткові витрати на дитину, допомога матері та вітчиму, а також нестабільні доходи змушували знову звертатися до кредитів.

У липні 2024 року, через несподівані витрати, я взяв кредит у МФО “ТОП1” на 40 тисяч гривень. Виявилося, що компанія не дозволяла часткові виплати, тому мені довелося брати інші кредити для перекредитування. У вересні ситуація ускладнилася смертю мого батька, що спричинило додаткові витрати. Невдовзі мене звільнили, і я залишився без стабільного доходу.

На теперішній час я намагаюся знайти вихід із ситуації. Мені запропонували навчання у школі маркетингу, що дає змогу працювати неофіційно. Проте щоденні дзвінки від кредиторів, тиск на моє оточення та постійний фінансовий стрес виводять мене з рівноваги. Борги зростають, я перебуваю у пригніченому стані, майже не сплю і постійно турбуюся про майбутнє моєї доньки.

Наразі я працюю над пошуком кращої роботи, реструктуризацією боргів і вирішенням юридичних питань, щоб стабілізувати своє життя та забезпечити гідне майбутнє для моєї дитини.

Так і розпочалась моя боргова яма, з якої не маю сил вибратись. 

Зараз я вже банкрут та звільнився від боргів. Я дуже дякую компанії “Звільнимо”. Вони мені дуже допомогли, я нарешті розпочну життя з нової сторінки.