Історія 528

Моя кредитна історія – Палямар Марії Вікторівни, розпочалась у 2019 році, коли я пішла у декретну відпустку. Усі фінансові питання в той час брав на себе мій чоловік. Ми мешкали на орендованій квартирі в місті Тернопіль, справно сплачуючи оренду та комунальні послуги.

Народження сина виявилось не таким, як ми очікували: відбувся екстрений кесарів розтин, а у новонародженого виникли ускладнення. Ми понад місяць провели в лікарні, борючись за життя дитини. Щодня на лікування йшли значні кошти, яких у нас не вистачало, тож ми змушені були позичати гроші у знайомих.

Приблизно в той час я почала брати мікрозайми — реклами були повсюди. Суми були невеликі, і я вчасно їх повертала. Протягом року ми продовжували позичати, адже син потребував реабілітації через затримку в розвитку. Ми намагалися триматися на плаву, і коли коштів не вистачало, зверталася по допомогу до фізичних осіб.

У травні 2024 року у матері чоловіка виявили онкологічне захворювання складної форми. Вона працювала на мінімальну зарплату, інших доходів не було, тому всі витрати лягли на наші плечі. Операція проходила в Києві — це були численні поїздки, обстеження, післяопераційна реабілітація, хіміотерапія, й усі ці процедури вимагали значних коштів. Ми знову були змушені позичати у родичів і знайомих, але в умовах нестабільності не всі хотіли допомагати.

Я вийшла на роботу, але моя зарплата ледь покривала оренду, ліки, дитячий садок і харчування. Усі доходи чоловіка йшли на лікування матері. Грошей катастрофічно не вистачало, і я змушена була звернутися знову до фізичних осіб. Не завжди встигала повертати борги, а тиск з їхнього боку був шалений. Щоб погасити одні кредити, доводилось брати інші.

Додатковим ударом стала хвороба моєї мами — пенсіонерки. Їй терміново потрібно було встановити кардіостимулятор, який був платним. Пенсія не покривала навіть частини витрат, а в нашій родині таких коштів не було. Батько — пенсіонер з інвалідністю II групи — також не мав змоги допомогти.

Через брак грошей почали накопичуватися борги за комунальні послуги. Я отримувала повідомлення про можливі судові позови та погрози. Фізичні особи, яким я винна, наполегливо вимагали повернення коштів, але допомогти мені вже не було кому. Заборгованість зростала тисячами.

Мене лякала думка, що колектори з мікрофінансових організацій дзвонитимуть батькам чи роботодавцю. Вони не витримали б психологічного тиску, тому я ховалась на роботі, аби відповісти на дзвінки й просити не турбувати родину.

Зимою 2025 року я усвідомила, що досягла межі. Я не мала можливості здійснювати навіть мінімальні платежі. Ми просто фізично не могли вижити, оплачуючи борги. 

Так і розпочалась моя боргова яма, з якої не маю сил вибратись, через необережність з оформленням одного кредиту для сплати іншого і, так до 2025 року, чим все сильніше та сильніше загнала себе у безвихідь. 

Зараз я вже банкрут та звільнилась від боргів. Я дуже дякую компанії “Звільнимо”. Вони мені дуже допомогли, я нарешті розпочну життя з нової сторінки.