Історія 455

Моя кредитна історія – Зайцевої Світлани Володимирівни, почалася давно. В мене був хороший друг Олександр. Наше знайомство почалося ще 5 років тому, ми працювали по сусідству, часто допомагали, він часто мене виручав, і в особистих справах, безпосередньо. Він допоміг знайти юриста, мені треба було зробити дозвіл на вивіз сина закордон, а мій колишній чоловік не давав, тож треба була консультація. Дружили й так він одного дня подзвонив до мене з тим, що йому потрібна від мене допомога, ми зустрілись, він сказав йому терміново потрібні гроші на закупи товарів, він торгував на ринку продуктами. На моє питання чому він не оформить кредит на себе, він відповів, що вже має оформлений кредит ще раніше, який справно сплачує. Я не відразу погодилася на цю авантюру, довго вагалася, але не могла відмовити, ми ж так часто допомагали один одному, все було добре. Тим більш, що він мене завірив в тому що перший кредит поверне за три місяці, а другий максимум за півроку. Перший кредит мені дали в Ідея банку 7,02,2024року, одразу після отримання коштів я їх передала в руки Олександрові, не взявши з тієї суми ні однієї гривні. Другий банк був СЕНС, також передала всі отримані кошти. Я мала повну впевненість в тому, що все буде добре. 

Всі ми з вам знаємо страшну дату початку повномасштабного вторгнення в Україну, не пройшло і місяця з того моменту як мені дали кредит, а так як ми  живемо в місті герої Чернігові, не було можливості внести перший платіж. Я взагалі живу за містом в селі, з якого російські недолюди обстрілювали наше місто, наше село майже з перших днів початку повномасштабної війні опинилося в окупації, ми не могли виїхати, люди з села слугували для російських військових живим щитом, вони ставили свої танки та різну техніку між будинками селян, влаштовували неодноразово обшуки наших помешкань, позабирали всі засоби зв’язку, боялися, що ми їх будемо здавати, розстріляли трансформатор в селі, зіпсували газопостачання в село, тож ми залишилися відрізані від цивілізації. Я знайшла волонтерів, які евакуювали людей з Чернігова до Києва, далі ми поїхали до Львова, вже звідти автобусом до кордону України з Польщею. Кордон ми пройшли вже пішки і опинилися в чужій країні. Було дуже багато людей, багато з них як і ми просто не знали куди далі рухатися і як бути. Ми з дітьми вирішили що будемо їхати далі, тому що там неможливо було на той момент якось зорієнтуватися. Коли ми вже опинилися в Празі, я звернулася до міського уряду, як нам порадили волонтери, безкоштовного місця для проживання вже не було, але нам знайшли квартирку за низькою ціною. Я там оформила соціальні виплати, щоб було нам за що жити, хотіла піти на роботу, але не могла залишити дітей самих вдома в чужій країні без знання мови це не було легко. Перебуваючи в сильному стресі за весь цей час, я навіть не думала про ці кредити. На тій квартирі ми прожили півтора року, але потім нам сказали, що ми більше не можемо жити там, що я мушу вже знайти нове житло. За цей час я намагалася зв’язатися з Олександром, дізналася, що він з сім’єю також виїхав за кордон, дізналася що кредит він не платить. Це мене дуже стревожило, але на той час я не могла нічого з цим зробити так як сама була в скрутній ситуації. 

02.07.2024 ми виїхали нарешті додому! Приїхавши додому, мені стали безперервно дзвонити з банків, з тим що я негайно мушу заплатити кредит, але коли я дізналася суму відсотків, які вони нарахували, мені стало не по собі. На мої спроби зв’язатися з Олександром, він сказав що на разі не може сплачувати по кредиту, можливо колись пізніше, тим паче що він зараз за кордоном, а кредитори тим часом не залишали мене у спокої. 

На теперішній момент, в пошуку стабільної роботи,по професії кухар-кондитер,вакансії є і не мало, але проблемою є те, що я не живу у місті, наше село знаходиться за 20км від міста, автомобіля я не маю, тож особливо ввечері дуже тяжко добратися додому, так як навіть робочі розвозки не хочуть їхати за місто після 20:00.По дорозі блокпости, що також є для багатьох водіїв, підлаштовуватися ніхто не буде. Знімати квартиру не можу, через дорогу ціну на житло. Надіятися мені немає на кого, аліменти на старшого сина отримую нерегулярно. Я мама-одинока,але соціальні виплати не отримую (треба відпрацювати пів року).

Так і розпочалась моя боргова яма, з якої не маю сил вибратись, через необережність з оформленням одного кредиту для сплати іншого і, так до 2024 року, чим все сильніше та сильніше загнала себе у безвихідь. 

Зараз я вже банкрут та звільнилась від боргів. Я дуже дякую компанії “Звільнимо”. Вони мені дуже допомогли, я нарешті розпочну життя з нової сторінки.