Історія 4

Як банкрутство стало для мене початком звільнення

Колись я був співвласником невеликої компанії — ТОВ “Еталон-Він”. Ми працювали на ринку будівельних послуг, намагалися триматися на плаву, брали участь у державних проєктах. Але 2008–2009 роки стали для нас кризовими. Замовлення припинилися, кредитори почали тиснути, а підприємство — зупинилося. З боргами, без активів і без майбутнього.

У серпні 2009 року за заявою Пенсійного фонду було порушено справу про банкрутство. Вже за кілька тижнів суд визнав компанію банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру. Із цього моменту почався повільний і болісний процес прощання з тим, у що я вкладав роки життя.

Суд призначив ліквідатора, провели перевірки, направили запити до БТІ, податкової, ДАІ, банків. І всюди — порожнеча. Жодної техніки. Жодної нерухомості. Жодної копійки на рахунках. Наше підприємство виявилося фактично “порожньою оболонкою”, де залишилися лише борги: перед банком, фондами соціального страхування, Пенсійним фондом…

Ліквідатор склав звіт, зібрав усі довідки, документи. Усі витрати на ліквідацію — зв’язок, пошта, подорожі — здійснювались за власний рахунок. У червні 2011 року стало зрозуміло: повертати нічого. Майна немає, техніки немає, людей немає. Суд затвердив звіт і ліквідаційний баланс. Наше підприємство юридично зникло.

Цей процес був принизливим. Я відчував провину перед собою, перед партнерами, перед державою. Але сьогодні, озираючись назад, я розумію — то був не кінець. То було очищення. Ми не втекли. Ми не сховалися. Ми пройшли через процедуру офіційно, чесно, відкрито.

І я безмежно вдячний тим, хто допоміг пройти цей шлях правильно, без помилок, з дотриманням усіх норм закону. Особливо — тим, хто взяв на себе відповідальність за юридичний супровід.

Щиро дякую компанії “Звільнимо” — за підтримку, за ясність у складних процесах, за спокій і за впевненість у тому, що з будь-якої кризи є вихід. З вами я дійсно відчув, що банкрутство — це не кінець, а новий початок.