Історія 370

Моя кредитна історія – Горової Дар’ї Євгеніївни, почалася давно. З травня 2008 року перебувала в громадянському шлюбі з Кимошаном Михайлом Васильовичем, коли в нас народилася донька, я вже малу старшу доньку від першого шлюбу. За короткий проміжок часу у меншої доньки стали проявлятися ознаки ларингіту (по декілька разів на рік перебували в реанімації – дитина задихалася). Вже з 2010 року (за порадами лікарів) намагалися змінити місце проживання – подалі від міста з високим рівнем газофікації повітря, але в межах Запорізьської області це зробити не вдалось. Чоловік був родом з Тернопольщіни, тому в 2012 році вирішили переїхати ближче до батьків чоловіка. Його родичі знайшли будинок, який продавався і познайомили з власниками. Продали квартиру в м.Запоріжжя, але далі ми зрозуміли, що потрібні додаткові кошти на перевезення речей і меблів (1000 доларів) і проведення води на подвірря та в будинок (2500 доларів). 

Так як на момент переїзду дітям було 5 та 3 роки, потрібно було підтримати рівень санітарних умов, до яких вже звикли. Колишні власники з розумінням віднеслися до нашої ситуації і була складена розписка про часткову недоплату за будинок. При переїзді були надії, що родина чоловіка буде підтримувати і допомагати нам, якщо не фінансово, та хоча б продуктами, але сталося все навпаки. Я працювала на двох роботах, бралася за будь-який підробіток, а чоловік зі своєї заробітної плати ще й допомагав братам. 

Коли збіг перший рік  і потрібно було віддавати перший внесок по розписці – змогла назбирати тільки 1000 доларів (замість 1750). На другому році (2014) проживання в м.Збараж довелося взяти кредит в банку (Надра банк) для того, щоб віддати хоча б якусь суму, але курс піднявся і вдалося віддати тільки 500 доларів. Моєї зарплати на той момент вистачало тільки на продукти, ліки (старша дочка захворіла на хронічний пієлонефрит). Коштів навіть не вистачало платити за комунальні платежі. Тому  наприкінці літа 2015 року, нам перерізали газопостачання. Намагаючись вийти з цієї ситуації я вирішила поїхати за кордон на кілька місяців, тих грошей вистачило на закриття кредиту, розрахуватися з боргом по газопостачанню і підлікувати дітей. 2015-2016 роки перебувала на тимчасових роботах, намагаючись втриматися на плаву з дітьми. Чоловік не виправдав очікувань, які я клала на нього, він не міг фінансово забезпечити родину. Восени 2016 року я ще раз поїхала до Польщі, але після 1,5 місяці роботи повернулася з запаленням нирок. Курс долару на той момент стрімко ріс і отримуючи мінімальну зп чоловіка, то її вистачало ледь на мінімальні потреби. З моменту купівлі будинку і складання розписки 2012 рік – курс 8 грн/долар, в 2016 році – 26 грн/долар. На початку грудня 2016 року під тиском відповідальності перед позичальниками і наших сварок на тему фінансів він зібрався і пішов з родини. Перебуваючи в розпачі і безвихідності, я із своєю мамою пішла домовлятися з Поповичами (позичальниками) за відстрочку платежу. Вони погодилися на уступки для нас, але за умовами, що я напишу ще одну розписку. Перебуваючи в дуже нестабільному емоційному стані, з приводу розлучення, я довірилась. Писала розписку під диктовку. Не могла уявити що потім ця розписка стане ключовим документом до мого фінансового краху. В березні 2017 року подала на аліменти на утримання Кимошан В.М. Через 2 місяці після того він звільнився, поїхав за кордон. Я знов пішла до Поповичей просити допомогти знайти роботу. Вони допомогли влаштуватися до Збаразьського РЕМ оператором по набору даних. Таким чином я змогла віддати 500 доларів в грудні 2017 року.

В лютому 2018 року я розписалась з Бондаруком О.М. На цей момент  Кимошан М. заборгував аліменти в розмірі 18000 грн. Для того щоб виїхати в черговий раз за кордон, він пообіцяв допомогти виплатити борг за будинок (бо розписку першу складали разом та й він був ініціатором переїзду).Але обіцянки були порожніми – перетнувши кордон, більше не повертався в Україну і виплачує суто призначену судом суму аліментів. При цьому пережитті вібулися розбіжності з чоловіком (Бондаруком), виникла сварка (судова справа 598/1960/18  суть- побої і мордування), що стало причиною розставання і розлученню в 2019 (коли сину виповнився рік). З 2018 по весресень 2021 року перебувала в декретній відпустці (виживала на соціальні виплати, декретні і пенсію матері). В той момент сталася сварка з Поповичами (вони чекали, мовчали поки курс долара зростав). Тільки курс долара почав втрачати позиції – почали погрожувати, перекладати мій борг на третю особу. Я перебувала в страху – боялась вийти на вулицю. Я не відмовлялася від боргу, але пояснювала неможливість виплат. На мої вмовляння зафіксувати борг в гривневому еквіваленті і по курсу долара, який би був середнім за цей період – позичальники відмовлялися. 

Яким великим здивуванням було, коли в грудні 2020 року Попович А. С. звернувся до суду з вимогою стягнути борг, ще й не коректно вказав факт позики. Я була налякана і у розпачі шукала роботу. І мала пропозицію йти на кваліфіковану роботу до Банку(Ощад), але через те що була на той момент учасницею судового процесу не пройшла службу безпеки. Судовий процес дуже затягувався, але ситуація в мене не мінялась – діти росли, зростали витрати на них, вони хворіли (особливо мати – після перенесеного коронавірусу – доводилось лікувати анемію). З початком війни, в мене опустилися руки, школи, в яких я працювала закрили, і я знов була вимушена шукати роботу. Судовий процес підходив до завершення, позивач подав на апеляцію. Рішення апеляційного суду було протилежним тому, яке я отримала в Збаражському суді. Після невдалої спроби подати звернення до Верховного суду я була морально знищена і роздавлена.

Так і розпочалась моя боргова яма, з якої не маю сил вибратись, через необережність з оформленням одного кредиту для сплати іншого і, так до 2024 року, чим все сильніше та сильніше загнала себе у безвихідь. 

Зараз я вже банкрут та звільнилась від боргів. Я дуже дякую компанії “Звільнимо”. Вони мені дуже допомогли, я нарешті розпочну життя з нової сторінки.