Історія 353

Моя кредитна історія – Селівоненко Поліни Миколаївни,  почалася з складною життєвою ситуацією. На початку повномасштабного вторгнення в Україну я як раз перебувала в сестри вдома, проходила стажування (в пошуку роботи перебувала з моменту закінчення навчання). Але з початком війни все припинилось і мені сказали почекати.

Моя сестра медичний працівник, тому їй потрібно було ходити на роботу, не залежно від обставин. Так як в неї є маленька донечка, моя племінниця, на той час їй було 3 роки, ми домовились, що я буду доглядати за нею, так як садочки були закриті. Раптово я захворіла, грошей не було, просити гроші було соромно, а так як я очікувала, що мені з дня на день пропонують вийти на роботу, вирішала піти на такий крок та взяла кредит. Це була найбільша помилка в моєму житті, тому що з того моменту все пішло не так як я очікувала. На роботу мене так і не викликали. Щоб його закрити, я вимушена була брати інший кредит. 

Так я опинилась в борговій ямі, найстрашніша моя помилка була те що я почала перекредитовуватись, робити пролонгації і так кредит за кредитом. Це тягнулося більше двох років, весь цей час у мене був дуже великий страх, що хтось про це дізнається, що почнуть телефонувати рідним, друзям. З тих пір, життя перетворилось на пекло. Я постійно жила в страху, закрилася в собі, почала менш спілкуватися з оточенням. За цей час я шукала роботу, але ніде не брали, тоді я зрозуміла що з цієї ситуації я вже не зможу вибратись, хотіла просити допомоги в рідних, але мені було дуже соромно за себе, в мене батьки безробітні, тримають господарство, за це і живуть. Коли наша громада почала бути під обстрілами агресора, мені довелося переїхати в місто та набути статус переселенця, наразі виплат не нараховують вже. 

Коли вже почали телефонувати рідним, я просто вже зрозуміла що все, вони від мене відвернуться, я впала в таку депресію, іноді були думки щось зробити з собою, але я розуміла що все одно проблема буде, вона нікуди не дінеться, і я почала шукати якийсь вихід з цієї ситуації. Остаточно я перестала виплачувати в березні 2024 року. Мені дуже соромно та погано, відчуваю себе пригнічено. Жити з таким тягарем я не зможу, постійні думки про борги, не дають спати вночі та тримають в постійному стресі. До психолога звернутися не можу, бо брак коштів, але відчуваю, що заглиблююсь в депресивний стан щодня. 

Так і розпочалась моя боргова яма, з якої не маю сил вибратись, через необережність з оформленням одного кредиту для сплати іншого і, так до 2024 року, чим все сильніше та сильніше загнала себе у безвихідь. 

Зараз я вже банкрут та звільнилась від боргів. Я дуже дякую компанії “Звільнимо”. Вони мені дуже допомогли, я нарешті розпочну життя з нової сторінки.