Історія 420

Моя кредитна історія – Лебедєвої Ольги Петрівни,  почалася нещодавно. До початку  повномасштабного вторгнення в мене взагалі не було ніяких кредитів. Ми з чоловіком їздили за кордон працювати, користувалися тільки кредитними картками для зручності. Брали кошти до першої зарплати, які завжди успішно віддавалися. В 2020 році я завагітніла і ми вирішили повернутися додому. В 2021 році в нас народилася дитина, ми жили у мами чоловіка, доки не вирішили купити будинок. Ми домовилися з господарями будинку виплачувати його в розстрочку. В червні 2021 року чоловік поїхав за кордон на 3 місяці і заробив частину коштів, щоб розрахуватися за будинок. Коли чоловік приїхав, ми одразу віддали частину коштів за будинок господарям, будинок коштував 5 тис.доларів. Чоловік не міг одразу поїхати за кордон, тому що за правилами треба було зачекати півроку, тоді щоб не сидіти вдома без роботи, чоловік влаштувався працювати в місцеву агрофірму охоронником. Мені ж в цей час треба було доглядати маленького синочка. Перший кредит я взяла в 2022 році, щоб частково розрахуватися за будинок. Найтяжчим мабуть був кредит, який я оформила у банку наприкінці грудня 2022 року на суму 45 тис. грн. Саме цей кредит і призвів мабуть до того, що я активно почала брати кошти на перекредитування. 

Життя дуже сильно змінилося з моменту (24 лютого 2022 року), коли почалося повномасштабне вторгнення в Україну. Виїзд за кордон закрили і ми опинились в скрутному становищі. Зарплата в чоловіка була невелика, її ледь вистачало прогодувати родину. Кошти за будинок все одно виплачувати було потрібно (на той момент ми ще були винні господарям приблизно 4 тис. доларів). Була надія на те, що закінчиться війна, ми виїдемо за кордон і розрахуємося з усіма боргами. Коли я взяла перший кредит, з початком війни я знаходилась постійно в стані стресу, страху за своє життя та життя родини. 

На початку  квітня 2023 року у нас трапилось велике горе – помер мій тато. Тут також були взяті кредитні кошти на поховання. Після смерті батька, у мами погіршився стан здоров’я (їй дали 3 групу інвалідності), в додатку до всього цього мама ще й зір почала втрачати. У вересні 2023 року моя дитина пішла до садочка в місті, бо у нашому селі садочок закритий. Возить нас туди на авто мій чоловік 2-3 рази на тиждень. 

Зараз перебуваю у повному розпачі, 23.08.2024 сталася дуже жахлива подія – селище, в якому ми живемо, почали бомбити кабами та FPV-дронами, центр села просто знищили, все горить, агрофірма де працював мій чоловік згоріла повністю, садочок дах згорів, двоповерхові будинки в центрі також горять, вікон та дверей немає, люди все кидають та тікають з села, хто куди може рятуючи своє життя. Ми поки лишалися на місці, але коли в 100 метрах від нашого будинку впала бомба, ми вирішили також тікати, 26.08.2024 наша громада надала нас прихисток в м.Глухів і ми виїхали туди, поселилися в гуртожитку. Наразі лишаємось в гуртожитку, але 29.08.2024 ввечері близько 22:00 прилетів каб і до м. Глухів Сумської області, 30.08.2024 після 04:00 прилетів ще один каб. Думали тут можна буде безпечно жити, але і в місті не спокійно, куди далі їхати, де ще ховатись навіть не уявляю.

Остаточно я перестала сплачувати за кредитами приблизно в кінці червня 2024 року. 

Так і розпочалась моя боргова яма, з якої не маю сил вибратись, через необережність з оформленням одного кредиту для сплати іншого і, так до 2024 року, чим все сильніше та сильніше загнала себе у безвихідь. 

Зараз я вже банкрут та звільнилась від боргів. Я дуже дякую компанії “Звільнимо”. Вони мені дуже допомогли, я нарешті розпочну життя з нової сторінки.