Історія 178

Моя кредитна історія – Дзюрій Марти Василівні,  почалася 9 січня 2022 року. Останній місяць нормального життя українців. Мені 21 рік, я перебиваюся підробітками, з усіх боків паніка, бо багато повідомлень про війну, починається тотальна економія фінансів грошей у нашій сім’ї, та і мені вже як дорослій людині стидно брати фінансову допомогу батьків, і я беру перший кредит у банку, щоб перестати собі відмовляти у життєвих потребах. 

24 лютого починається війна і мої підробітки знижуються до найменшого, тому живу на відкритий кредит в банку, але я від 2022 року стабільно сплачувала мінімальний платіж у цей банк. Осінь 2022 року ситуація трішки покращується, водночас і у мене з роботою. Я прошу батьків взяти мені ноутбук, за який обіцяю сама сплачувати. Так як я не працюю офіційно, мені розстрочку не техніку не оформлять, то ж це роблять батьки і я зобов’язуюсь сплачувати по майже 6 тисяч кожного місяця (це виходив майже весь мій прибуток за місяць). Все було гаразд до грудня місяця, так як в мене не стабільна робота, у мене знову ж таки знижується моє фінансове становище, а за ноутбук потрібно платити. 

Тож 03.12.2022 року я вперше звертаюся до мікрофінансових організацій. 

27.03.2023 року о 20.39 я попадаю до лікарні, де мені роблять операцію на апендицит, як наслідок це ще додаткові кошти. Мені потрібні пошти на операцію, у мене немає стабільного прибутку + потрібно віддавати за кредит, і я залажу в боргову яму ще більше. 

Я почала брати кредити, щоб перекрити інші кредити, не розуміючи наслідків цього. Я старалася з усіх сил чемно сплачувати, не виходити на протермінування, але не вийшло.

Коли я вступила на платну форму навчання на спеціальність «початкова освіта + англійська мова» – це додаткові витрати і розуміння того, що я потрапила в халепу. 

Змінилося все, стан мій з початку взяття першого кредиту з кожним разом просто погіршувався. Усі друзі від мене відвернулися, бо для чого їм спілкування з людиною, яка просто живе для того, щоб погасити борг. Це постійний нерви, безсонні ночі, всі плани на майбутнє просто розчинилися у повітрі. Після першого дзвінка колектора батькам, після чого і вся родина дізналася, мені здається я ще більше вислухала морального тиску, ніж від кредиторів. Насправді це жахіття повне, і це дуже великий урок на все життя. 

Дзвінки колекторів, мене зводять з розуму, я виходжу з хати і оглядаюсь, бо боюся, що якась компанія може мене переслідувати. В мене ранок починається з психологічного тиску, з 9 години ранку починаються дзвінки.

Я вже майже два роки живу тривожним життям, я розумію, що у мене кредити, я не можу собі нічого купити нового, бо все йде на закриття кредитів. Я сиджу на заспокійливих, не можу повноцінно спати, їсти, жити, навчатися бо в думках одне – кредити. 

Так і розпочалась моя боргова яма, з якої не маю сил вибратись, через необережність з оформленням одного кредиту для сплати іншого і, так до 2023 року, чим все сильніше та сильніше загнала себе у безвихідь. 

Зараз я вже банкрут та звільнилась від боргів. Я дуже дякую компанії “Звільнимо”. Вони мені дуже допомогли, я нарешті розпочну життя з нової сторінки.